Сергій Ануфрієв
"Цензор Гламуру"

Живопис, авторська техніка

Ця серія, розпочата у 2005 році в Москві, під час життя в клубі «Газгольдер», в системі координат моєї творчості продовжує лінію московського концептуалізму, специфікою якого є посилення акценту на контекст твору і мистецтва в цілому.
Розглядаючи роботу в цьому ракурсі, ми бачимо, з одного боку, чисто концептуальний, "холодний" підхід, мінімальний в матеріалізації й максимальний в ефекті.
Абстрактний чорний прямокутник (дитя Чорного Квадрата), з'являючись у світі глянцевих журнальних красунь, повністю змінює зміст зображення, абсурдизуючи його шляхом введення кримінального підтексту.

Цей цензор ніби знущається з поняття «нетілесної трансформації». З іншого боку, саме умови життя повністю визначили стиль роботи. У той час навколо газгольдерів оформилася велика команда (Богдан Титомир, Африка, Дэн, Свет, Гермес, Моно, Ганс Хольман, Баста, Груз та інші музиканти, художники, і поети), яка створила кращий у світі культурний центр, неповторний і унікальний.
Там, особливо у суботу, ми були оточені не тільки бомондом, але і всією зграєю олігархів, мільярдерів, і інших впливових людей. Відповідно, це супроводжувалося набором найкращих російських красунь. Бували в цьому клубі й голлівудські зірки і всюди валялися журнали мод, так що від краси порятунку не було.
І все це справді мало кримінальний відтінок. Не раз, наприклад, під час вечірки, коли ми у VIP, на третьому поверсі клубу, пили чай і курили з черговими іноземними гостями, в клуб приходив Наркоконтроль, і доводилося тікати городами, поки охоронці стримували міліційну атаку.

Був і Петя Лістерман зі своїми виводками наречених і екскорт-гьорлз, і нескінченні селебрітіз, обдовбані, ковтають екстазі, нюхають кокаїн і курять траву, сморід від якої сягав довколишнього Курського вокзалу.
Та ще під вікнами тусувалися стрітові повії, які проводили свій кастинг при світлі фар під'їжджавших та від'їжджавших автомобілів. А навпроти був Центр Милосердя для бомжів, які також тусувалися тут і частенько ночували під Богданівським хаммером або під лексусом Абрамовича. Загалом, є що згадати.

Повертаючись до роботи, ми бачимо, що з'єднання концептуального задуму і контекстуальних умов сталося природно, само собою, не бувши надуманим або штучно «зведеним». Контекст не обтяжував річ, а навпаки, збагачував її, надававши додаткові соціальні конотації до естетичного дискурсу, первинного для твору.

Адже основним імпульсом для автора було прагнення спритним прийомом виявити справжню жіночу красу, приховавши дурні, безглузді очі моделей, на ділі, що заважають сприйняттю їх зовнішності.
Тому серію можна умовно позначити як «глем-концептуалізм», маргінальне відгалуження концептуальної традиції, що працює з гламурним контекстом.
І тому тут, в Україні, де гламур продовжує жити й процвітати, а концептуалізму не було і немає, я знаходжу доречним експонування даної серії. Цензор у світлі РА - це і є Просвітництво!