Лоа Піокновські. «Дідаскалії ІІІ»

Першою експозицією з трилогії розпочне артпоказ під назвою «Ерисіхтон», що представлений серією бетонних картин-асамбляжів, металевими інсталяціями, перформансом та поезією, і зосереджує увагу глядача на взаємодії творчої особистості зі світом.

Проєкт «Дідаскалії» (з давньогрецької - театральний термін протоколу постановок, п’єс та драматичних дійств) репрезентує відповіді на багато важливих запитань, яких мистецтво не уникає, але «промовляє» через художність, образність, символи. В рамках проєкту буде представлено три виставки, три міфологічні сцени: «Пісня Орфея», «Стимфалійські птахи» та «Ерисіхтон», кожна з яких окремо виражена зображенням реальності, філософією драми, має індивідуальне посилання і композиційну цілісність, та представлені як аналогії переживань сучасної людини. Це трилогія про страх, рішучість і любов. Художник підкреслює важливість задуму через античні міфи.
Автор розповідає: «Акроматичним шрифтом (притча, алегорія, міф) зашифровані в моїй творчості криптограми – знаки топології – властивості збереження простору при безперервності деформації, ідеї вічного прогресу та повернення».

В артпоказі «Ерисіхтон» художник розкриває проблематику боротьби з одвічними болючими питаннями Митця-людини, що осмілився відкрити ту частину світу, яка лишить його душевного спокою. Міф про Ерисіхтона, котрий вирубав дерева зі священного гаю Деметри, богині родючості, яка покарала його вічним голодом - найвлучніше зосереджує увагу глядача на гостроті образу творчої особистості. Заглибленість в роботу, втеча від побутової реальності, відреченість від об'єктивної необхідності взаємодії з суспільством підсилюють роздуми Митця про його власну ідентифікацію у світі, умови існування людства, циклічність, сталість, мінливість. Перформанс доповнює експозицію дійством, що символізує невтомність та наснагу художника, його творчі муки та рішучість.

У таємному коді творчості Лоа Піонковскі зашифровані смислові значення, які вона віднаходить, роздумуючи про сенс життя. Роботи художника - це межа зіткнення думки людини й стихійності часопливу. Що є істина у цьому двобої? Де втрачений в абсурдності сьогодення смисл? Втрачений смисл – втрачена людиною істина?
Художня мова Лоа є полістилістичною, що долучає її роботи до метамодернізму. Творчість художниці глибока, насичена філософськими роздумами де гармонійно втілена багатогранність поєднання мелодекларації та візуального мистецтва. Гіпертекстуальне мистецтво Лоа є результатом впровадження складних композицій, своєрідних художніх образів, що існують не лише в просторі, але й в часі. Поєднання грецької міфології з дадаїзмом поезії та експресіоністично-абстрактним живописом, котрі використовує художник, в підсумку дає відчуття дивного метафізичного простору, в якому смислові нашарування щоразу відкриваються по-новому. Глядач, поринувши в світ художниці, має можливість долучитись до розуміння стихійності буття і, власне, не стільки істина, а шлях до неї, породжують і хвилювання, і насолоду, і думки…